ДЕЯКІ ПИТАННЯ ПРОТЕЗУВАННЯ ТА РЕАБІЛІТАЦІЇ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ З АМПУТАЦІЯМИ КІНЦІВОК

Анна КОЛЕСОВА

майор медичної служби, начальник відділення реабілітації та відновлювального лікування Запорізького військового госпіталю

Роман КУЗІВ

підполковник медичної служби

Командир ВМКЦ Східного регіону

Актуальність проблеми протезування військовослужбовців в Україні

Проблема протезування військовослужбовців в Україні на сьогодні є однією з найбільш гострих соціально-медичних і державних проблем. Повномасштабна війна призвела до значного зростання кількості поранених військових із втратою кінцівок, що суттєво вплинуло не лише на систему охорони здоров’я, а й на соціальну, економічну та психологічну сфери життя суспільства.

Для військовослужбовця втрата кінцівки означає не лише фізичне обмеження, а й різку зміну якості життя, втрату професійної працездатності, необхідність тривалої реабілітації та адаптації до нових умов. Саме тому сучасне, функціональне та доступне протезування є ключовим чинником повернення поранених захисників до активного життя, соціальної інтеграції та, у деяких випадках, до подальшої служби або цивільної професійної діяльності.

Актуальність цієї проблеми посилюється також обмеженими ресурсами системи протезно-ортопедичної допомоги, нестачею висококваліфікованих фахівців, потребою в сучасних технологіях та індивідуальному підході до кожного пацієнта. Багато військових потребують не лише базових протезів, а й високотехнологічних виробів, які дозволяють виконувати складні рухи, витримувати значні фізичні навантаження та забезпечувати максимальну самостійність.

Крім медичного аспекту, проблема протезування має важливе соціальне та моральне значення. Забезпечення військовослужбовців якісними протезами є показником відповідальності держави перед тими, хто захищає її незалежність і територіальну цілісність. Від ефективності цієї системи залежить рівень довіри до державних інституцій та відчуття соціальної справедливості серед військових і ветеранів.

Таким чином, проблема протезування військовослужбовців в Україні є надзвичайно актуальною та потребує комплексного підходу, який включає розвиток медичних технологій, підготовку фахівців, державну підтримку, міжвідомчу взаємодію та довготривалу систему реабілітації. Її вирішення є важливою умовою не лише фізичного відновлення поранених воїнів, а й зміцнення соціальної стійкості українського суспільства в умовах війни та післявоєнного відновлення.

Різновиди ампутацій кінцівок у контексті військової травми та протезування

В умовах сучасних бойових дій ампутації кінцівок є одним із найпоширеніших наслідків мінно-вибухових, вогнепальних та комбінованих травм. Особливості військової травми зумовлюють складний характер ушкоджень м’яких тканин, кісток, судин і нервів, що безпосередньо впливає на вибір рівня ампутації та подальші можливості протезування і реабілітації.

За анатомічним рівнем у військовослужбовців найчастіше спостерігаються ампутації нижніх кінцівок, зокрема на рівні гомілки та стегна, що пов’язано з дією мін і вибухових пристроїв. Ампутації верхніх кінцівок зазвичай включають втрату кисті, передпліччя або плеча і мають суттєве значення для функціональної незалежності пацієнта та вибору типу протеза.

З позиції протезування особливо важливим є розподіл ампутацій на дистальні та проксимальні. Дистальні ампутації, за умови збереження достатньої довжини кукси та функціонально важливих м’язів, створюють кращі умови для використання сучасних протезів, зокрема енергоощадних, біонічних або модульних систем. Проксимальні ампутації, характерні для тяжких бойових уражень, значно ускладнюють протезування та потребують індивідуального підбору складних технічних рішень і тривалої реабілітації.

За термінами виконання у військовій медицині розрізняють первинні та вторинні ампутації. Первинні ампутації виконуються у гострому періоді бойової травми за життєвими показаннями та часто мають вимушений, органозберігальний характер. Вторинні ампутації проводяться на етапах спеціалізованої допомоги з урахуванням стану тканин, інфекційних ускладнень та перспектив протезування. Окрему групу становлять реампутації, метою яких є формування повноцінної кукси, придатної для ефективного використання протеза.

З точки зору протезно-реабілітаційного підходу особливе значення мають типові ампутації, виконані на стандартних анатомічних рівнях, які забезпечують оптимальні умови для фіксації та функціонування протеза. У військовослужбовців часто трапляються атипові ампутації, зумовлені характером поранення, що потребує мультидисциплінарного підходу із залученням хірургів, реабілітологів та протезистів.

Таким чином, різновиди ампутацій кінцівок у військовослужбовців тісно пов’язані з характером бойової травми та безпосередньо визначають стратегію протезування, обсяг реабілітаційних заходів і прогноз функціонального відновлення. Раціональний вибір рівня ампутації з урахуванням можливостей сучасного протезування є ключовою умовою повернення поранених захисників до активного та максимально самостійного життя.

З урахуванням різноманіття рівнів і типів ампутацій, характерних для військової травми, наступним етапом медичної допомоги є протезування та комплексна реабілітація військовослужбовців. Саме особливості сформованої кукси, стан м’яких тканин, м’язового апарату та збереження функції суміжних суглобів визначають можливість використання сучасних протезних систем і рівень відновлення рухової активності.

Протезування після бойових ампутацій не може розглядатися як ізольований технічний процес, а є складовою безперервного реабілітаційного маршруту, що починається з моменту хірургічного втручання. Рання реабілітація, формування функціонально придатної кукси, профілактика контрактур і больових синдромів створюють передумови для ефективного підбору та адаптації протеза. У подальшому комплексна фізична, психологічна та соціальна реабілітація спрямована на відновлення самостійності, працездатності та інтеграції військовослужбовців у повсякденне життя.

Маршрут пацієнта: від ампутації до повної реабілітації

Маршрут пацієнта після ампутації кінцівки є складним, поетапним та міждисциплінарним процесом, який починається з моменту отримання травми та триває до максимально можливого відновлення функціональності, самостійності й соціальної інтеграції. Умови сучасної війни зумовлюють високу частоту тяжких мінно-вибухових і вогнепальних уражень, що часто призводять до травматичних ампутацій та комбінованих ушкоджень.

1. Етап ампутації та первинної медичної допомоги

Ампутація кінцівки у військовослужбовців зазвичай є вимушеним життєзберігаючим втручанням і виконується в умовах бойових дій або на ранніх етапах евакуації. Основними завданнями цього етапу є збереження життя, профілактика інфекційних ускладнень, адекватна хірургічна обробка рани та формування функціонально придатної кукси з урахуванням подальшого протезування.

2. Післяопераційний та стабілізаційний період

Після ампутації пацієнт проходить лікування у стаціонарних умовах, де здійснюється контроль за загоєнням рани, профілактика контрактур, набряків і больового синдрому (включно з фантомним болем). Уже на цьому етапі важливо залучати фахівців з фізичної та реабілітаційної медицини, фізичних терапевтів і психологів, а також починати ранню мобілізацію та навчання самообслуговуванню.

3. Підготовка кукси до протезування

Наступний етап включає формування кукси, зменшення набряку, покращення м’язової сили та обсягу рухів. Використовуються компресійні засоби, лікувальна фізкультура, масаж, фізіотерапія. Паралельно проводиться оцінка функціонального стану пацієнта, рівня ампутації, супутніх ушкоджень та загального реабілітаційного потенціалу.

4. Первинне (тимчасове) протезування

Первинне або навчальне протезування дозволяє пацієнту розпочати адаптацію до протеза ще до повної стабілізації форми кукси. На цьому етапі основною метою є відновлення базових навичок стояння, ходи або користування верхньою кінцівкою, формування правильних рухових стереотипів та оцінка переносимості протеза.

5. Функціональне тренування та реабілітація

Реабілітація з протезом є інтенсивним процесом, який включає фізичну терапію, ерготерапію, навчання користуванню протезом у побуті та, за потреби, у професійній або військовій діяльності. Особливу увагу приділяють профілактиці вторинних ускладнень, корекції ходи або рухів, а також психологічній адаптації до зміненого тіла та способу життя.

6. Постійне протезування та довготривала підтримка

Після стабілізації стану пацієнта та завершення активної фази реабілітації здійснюється підбір постійного протеза з урахуванням рівня активності, індивідуальних потреб і цілей військовослужбовця. Подальший супровід включає регулярні огляди, корекцію або заміну протеза, повторні курси реабілітації та соціально-професійну реінтеграцію.

Протезування військовослужбовця — це не лише технічний процес виготовлення протеза, а комплексна система медичної, реабілітаційної, психологічної та соціальної допомоги. Ранній початок реабілітації, мультидисциплінарний підхід і безперервність допомоги є ключовими чинниками успішного відновлення якості життя та функціональної незалежності військових з ампутаціями.

Таким чином, маршрут пацієнта після ампутації кінцівки охоплює послідовні етапи медичної допомоги, реабілітації та підготовки до протезування, що реалізуються за участю мультидисциплінарної команди. Однак ефективність та своєчасність переходу до етапу протезування визначаються не лише клінічними показниками, але й належним організаційно-правовим супроводом пацієнта.

У цьому контексті особливого значення набуває дотримання встановлених нормативних процедур та наявність визначеного пакета документів, які є підставою для забезпечення особи протезно-ортопедичними виробами. Саме тому доцільним є детальний розгляд документального забезпечення процесу протезування, що забезпечує реалізацію прав пацієнта та безперервність реабілітаційного маршруту.

Пакет документів, що необхідно подати до Фонду соціального захисту населення

Показання для забезпечення засобами реабілітації визначаються на підставі функціональних призначень, потреби в покращенні функціонування людини відповідно до Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я, основною метою яких є підтримка або поліпшення функціонування, незалежності та самостійності особи, покращення її добробуту, а також досягнення завдань реабілітації.

Нормативним документом що затверджує порядок забезпечення особи допоміжними засобами реабілітації є Постанова Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2012 р. № 321

«Про затвердження Порядку забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації) осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби, їх переліку» зі змінами.

По перше військовослужбовець має обрати протезно-ортопедичне підприємство, що акредитоване до надання послуги з протезування за державною програмою. Далі він, або його законний представник, подає документи до Фонду соціального захисту населення, а саме:

- Заява про забезпечення засобом реабілітації (виплату компенсації) за формою, затвердженою Мінсоцполітики, незалежно від зареєстрованого/задекларованого місця проживання (перебування) особи;

- Копія паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту (далі - документ, що посвідчує особу);

- Копія документа про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті);

- Копія посвідчення, яке підтверджує право особи на пільги (за наявності);

- Висновок про необхідність забезпечення допоміжними засобами реабілітації (сформований ВЛК, ЛЛК, МСЕК або МДРК);

- Копія довідки (з пред’явленням оригінала) про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), виданої командиром військової частини (начальником територіального підрозділу), або іншого документа з відомостями про участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районі та у період проведення антитерористичної операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районі та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (для осіб, визначених пунктами 19-25 частини першої статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, яким не встановлено інвалідність) (за наявності);

- Копія військового квитка (для військовослужбовців, які є іноземцями та особами без громадянства, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах, Держспецтрансслужбі, Національній гвардії).

У разі подання заяви про забезпечення засобом реабілітації (виплату компенсації) через електронний кабінет особи у банку даних з метою формування електронної особової справи особа або її законний представник завантажують до нього дані та/або скановані копії документів. За наявності електронної інформаційної взаємодії з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, які володіють інформацією, необхідною для надання послуги із забезпечення засобами реабілітації, така інформація особою або її законним представником не подається.

Основні типи та різновиди протезів кінцівок

Протезування кінцівок є ключовим компонентом медичної та соціальної реабілітації осіб після ампутацій, зокрема внаслідок бойової травми. Сучасні протезні технології спрямовані не лише на компенсацію втраченої анатомічної структури, а й на відновлення функціональної активності, автономності пацієнта та якості життя. Залежно від рівня ампутації, функціональних потреб та клінічного стану пацієнта застосовуються різні типи протезів кінцівок.

За локалізацією протези поділяються на протези верхніх та нижніх кінцівок. Протези верхніх кінцівок використовуються при ампутаціях на рівні пальців, кисті, передпліччя або плеча та мають на меті відновлення маніпулятивної функції, захоплення предметів і самообслуговування. Протези нижніх кінцівок застосовуються при ампутаціях стопи, гомілки, стегна або на рівні кульшового суглоба й забезпечують опорну функцію, вертикалізацію та пересування.

За функціональним призначенням розрізняють косметичні, функціональні та спеціалізовані (робочі) протези. Косметичні протези відтворюють зовнішній вигляд втраченої кінцівки та мають обмежену або відсутню активну функцію, виконуючи переважно психосоціальну роль. Функціональні протези забезпечують активні рухи та можливість виконання повсякденних дій. Спеціалізовані протези призначені для виконання конкретних професійних або фізичних завдань і можуть оснащуватися змінними насадками або посиленими модулями.

Залежно від принципу керування виділяють пасивні, механічні (тягові), міоелектричні та біонічні протези. Пасивні конструкції не мають активних елементів керування та використовуються переважно з косметичною метою або на ранніх етапах протезування. Механічні протези приводяться в дію за рахунок рухів тіла користувача та характеризуються простотою, надійністю й відносною доступністю. Міоелектричні протези функціонують на основі реєстрації електричних сигналів м’язів кукси, що забезпечує більш точний і контрольований рух. Біонічні протези є високотехнологічними системами, оснащеними мікропроцесорами та сенсорами, які здатні адаптуватися до змін умов руху та індивідуальних особливостей користувача.

За етапністю застосування розрізняють тимчасові (первинні) та постійні (остаточні) протези. Тимчасові протези використовуються на ранньому післяопераційному етапі для формування кукси, профілактики контрактур та підготовки пацієнта до остаточного протезування. Постійні протези виготовляються індивідуально після стабілізації стану кукси та призначені для тривалого використання.

Слід підкреслити, що ефективність протезування безпосередньо залежить від своєчасної та комплексної реабілітації. Сам по собі протез не забезпечує повного функціонального відновлення без систематичного навчання користуванню, фізичної адаптації та психоемоційної підтримки. Реабілітаційний процес має починатися ще на доампутаційному або ранньому післяопераційному етапі та продовжуватися після встановлення протеза.

Таким чином, протезування слід розглядати не як ізольований технічний етап, а як складову багатокомпонентної реабілітаційної системи, що включає фізичну терапію, ерготерапію, психологічну допомогу та соціальну адаптацію. Саме інтеграція сучасних протезних технологій у комплексну програму реабілітації створює передумови для максимального відновлення функціональної незалежності пацієнтів після ампутацій.

Рання реабілітація після ампутації в гострому періоді

Рання реабілітація після ампутації кінцівки в гострому періоді є критично важливим етапом відновного лікування, що значною мірою визначає подальші функціональні результати, можливість протезування та рівень соціальної адаптації пацієнта. Гострий період зазвичай охоплює перші дні та тижні після хірургічного втручання і характеризується активними процесами загоєння, високим ризиком ускладнень та значним психоемоційним навантаженням.

Основними завданнями ранньої реабілітації в гострому періоді є стабілізація загального стану пацієнта, профілактика післяопераційних ускладнень, підготовка кукси до подальшого протезування та збереження максимально можливої функціональної активності. Реабілітаційні заходи повинні розпочинатися якомога раніше, за умови стабільного соматичного стану та відсутності протипоказань.

Одним із ключових напрямів ранньої реабілітації є профілактика контрактур та м’язової атрофії. Вона досягається шляхом правильного позиціонування кінцівки, ранньої мобілізації, пасивних і активних рухів у суміжних суглобах, а також поступового залучення пацієнта до лікувальної фізичної активності. Особливе значення має навчання пацієнта правильним положенням тіла в ліжку та під час сидіння, що запобігає формуванню патологічних установок кукси.

Не менш важливим компонентом є догляд за куксою та контроль больового синдрому. Адекватне знеболення, профілактика набряку, інфекційних ускладнень і формування патологічного рубця створюють умови для оптимального загоєння тканин. На цьому етапі також розпочинається формування толерантності кукси до навантаження, зокрема шляхом еластичного бинтування або використання спеціальних компресійних засобів.

Рання реабілітація включає й психоемоційну підтримку пацієнта. Ампутація, особливо внаслідок бойової травми, часто супроводжується гострою стресовою реакцією, тривогою та страхом втрати працездатності. Психологічна допомога, інформування пацієнта про подальші етапи лікування та реабілітації, а також формування мотивації до активної участі у відновному процесі є необхідними складовими комплексного підходу.

Таким чином, рання реабілітація в гострому періоді після ампутації є фундаментом для подальшого протезування та довготривалої реабілітації. Своєчасне, міждисциплінарне та індивідуалізоване застосування реабілітаційних заходів дозволяє зменшити кількість ускладнень, скоротити терміни відновлення та покращити функціональні результати у пацієнтів після ампутацій.

Реабілітація пацієнтів в післягомтрому періоді (підготовка до протезування)

Післягострий період реабілітації після ампутації кінцівки настає після стабілізації загального стану пацієнта та завершення первинного загоєння післяопераційної рани. Цей етап є перехідним між гострою фазою лікування та безпосереднім протезуванням і має вирішальне значення для формування функціонально спроможної кукси, готової до навантаження протезно-ортопедичним виробом.

Основні завдання післягострого етапу

Головною метою післягострого періоду є створення оптимальних анатомічних, функціональних та психоемоційних умов для початку протезування. До ключових завдань належать:

- остаточне формування об’єму та конфігурації кукси;

- зменшення та стабілізація набряку;

- підвищення толерантності кукси до механічного навантаження;

- відновлення сили та витривалості м’язів;

- корекція та профілактика контрактур;

- підготовка пацієнта до використання протеза.

Формування та стабілізація кукси

На цьому етапі активно застосовуються компресійні методи, зокрема еластичне бинтування, компресійні чохли та силіконові лайнері. Компресія сприяє зменшенню залишкового набряку, формуванню правильної геометрії кукси та покращенню трофіки тканин.

Важливим компонентом є робота з післяопераційним рубцем: мобілізація, масаж і догляд за шкірою запобігають формуванню спайок, підвищеній чутливості та больовим відчуттям при контакті з протезом.

Фізична терапія та функціональна підготовка

У післягострому періоді реабілітації фізична терапія набуває більш інтенсивного та цілеспрямованого характеру. Програма включає:

- активні та резистивні вправи для м’язів кукси;

- тренування стабілізації тулуба та балансу;

- вправи для збережених кінцівок з метою компенсації функціонального навантаження;

- розвиток координації та витривалості.

Для пацієнтів з ампутаціями нижніх кінцівок важливим є навчання переміщенню, перенесенню ваги тіла та підготовка до вертикалізації з використанням допоміжних засобів.

Десенсибілізація та підготовка до контакту з протезом

Підвищена або змінена чутливість кукси може суттєво ускладнювати адаптацію до протеза. Тому на післягострому етапі широко застосовуються десенсибілізаційні методики, спрямовані на зниження болісності та покращення сприйняття дотику й тиску. Це поступово готує куксу до тривалого контакту з приймальною гільзою протеза.

Психологічна адаптація та навчання пацієнта

Післягострий період є ключовим для формування реалістичних очікувань щодо протезування та функціональних можливостей у майбутньому. Психологічна підтримка, навчання догляду за куксою та роз’яснення етапів протезування підвищують прихильність пацієнта до реабілітаційної програми та зменшують ризик відмови від використання протеза.

Завершення післягострого періоду реабілітації визначається стабільністю об’єму кукси, відсутністю активного запалення, достатньою силою м’язів та готовністю пацієнта до функціонального навантаження. За цих умов можливий перехід до первинного протезування, яке є логічним продовженням комплексної реабілітації та основою для подальшого відновлення рухової активності й соціальної інтеграції.

Реабілітація пацієнтів після протезування

Реабілітація після протезування є завершальним і водночас одним із найбільш тривалих етапів відновлення пацієнтів після ампутації кінцівки. Її основною метою є формування ефективних навичок користування протезом, досягнення максимальної функціональної незалежності та покращення якості життя пацієнта.

Основні завдання етапу реабілітації після протезування

Після встановлення первинного або постійного протеза реабілітаційні заходи спрямовані на:

- адаптацію кукси до протезно-ортопедичного виробу;

- навчання правильному та безпечному користуванню протезом;

- відновлення рухових навичок і координації;

- запобігання вторинним ускладненням;

- соціальну та професійну реінтеграцію пацієнта.

Адаптація кукси до протеза

На початковому етапі використання протеза важливим є поступове збільшення часу носіння та контроль за станом шкіри кукси. Регулярний огляд дозволяє своєчасно виявити ознаки надмірного тиску, натирання або порушення кровообігу. За потреби проводиться корекція приймальної гільзи протеза спільно з протезистом.

Догляд за шкірою кукси, підтримка гігієни та контроль вологості є обов’язковими складовими профілактики дерматологічних ускладнень.

Фізична терапія та навчання функціональним навичкам

Фізична терапія після протезування має чітко функціональну спрямованість. Для пацієнтів з ампутаціями нижніх кінцівок основна увага приділяється:

- формуванню правильної схеми ходи;

- тренуванню рівноваги та координації;

- навчанню перенесенню ваги тіла та подоланню перешкод;

- збільшенню витривалості при тривалому навантаженні.

При ампутаціях верхніх кінцівок акцент робиться на розвиток дрібної моторики, координації рухів і використання протеза в побутовій та професійній діяльності.

Профілактика вторинних ускладнень

Неправильне користування протезом або недостатня фізична підготовка можуть призводити до перевантаження здорових кінцівок, хребта та суглобів. Тому реабілітаційна програма включає вправи для підтримки симетрії тіла, корекції постави та профілактики хронічного больового синдрому.

Окрема увага приділяється профілактиці контрактур, зниженню ризику падінь та розвитку перевтоми.

Психологічна та соціальна адаптація

Реабілітація після протезування нерозривно пов’язана з психологічною адаптацією пацієнта до нового способу руху та зміненого образу тіла. Психологічна підтримка сприяє подоланню страху перед навантаженням, формуванню впевненості у власних можливостях і підвищенню прихильності до використання протеза.

Соціальна реінтеграція включає відновлення навичок самообслуговування, повернення до активного життя, а за можливості — до професійної діяльності.

Довготривале спостереження та корекція протеза

Реабілітація після протезування не обмежується початковим періодом навчання. Зміни маси тіла, фізичної активності або стану кукси можуть потребувати повторної оцінки та корекції протеза. Регулярне міждисциплінарне спостереження дозволяє підтримувати оптимальний рівень функціональності та запобігати ускладненням у віддаленому періоді.

Психологічна реабілітація військовослужбовців після ампутації кінцівки та протезування

Психологічна реабілітація є невід’ємною складовою комплексного відновлення військовослужбовців після ампутації кінцівки та подальшого протезування. Втрата кінцівки внаслідок бойової травми супроводжується не лише значними фізичними обмеженнями, але й глибокими психоемоційними порушеннями, що можуть суттєво впливати на ефективність фізичної реабілітації та процес адаптації до протеза.

Психологічні наслідки бойової ампутації

Аміутація, отримана в умовах бойових дій, часто поєднується з психотравмувальним досвідом, що зумовлює високий ризик розвитку тривалих психоемоційних реакцій. До найбільш поширених психологічних наслідків належать:

- порушення сприйняття власного тіла та ідентичності;

- зниження самооцінки та впевненості у власних можливостях;

- емоційна нестабільність, тривожність;

- труднощі прийняття протеза як частини власного тіла;

- проблеми соціальної взаємодії та повернення до активного життя.

Ці чинники можуть негативно впливати на мотивацію пацієнта до реабілітації та регулярного використання протеза.

Завдання психологічної реабілітації

Основною метою психологічної реабілітації є відновлення психічної рівноваги, формування адаптивних стратегій подолання наслідків травми та підтримка активної участі військовослужбовця у процесі фізичної реабілітації. Ключові завдання включають:

- допомогу в усвідомленні та прийнятті змін фізичного стану;

- формування позитивної мотивації до протезування;

- зниження рівня емоційної напруги та страху перед навантаженням;

- підтримку процесу соціальної та професійної реінтеграції;

- розвиток навичок саморегуляції та стресостійкості.

Етапність психологічної допомоги

Психологічна реабілітація повинна розпочинатися ще на ранніх етапах лікування та продовжуватися протягом усього реабілітаційного маршруту. У післягострий період та після протезування особливу увагу приділяють роботі з прийняттям протеза, подоланню страху невдачі та формуванню реалістичних очікувань щодо функціональних можливостей.

Поступове залучення пацієнта до активної взаємодії з мультидисциплінарною командою сприяє відновленню відчуття контролю над власним життям і підвищує ефективність реабілітаційних заходів.

Психологічна адаптація до протеза

Період після встановлення протеза є психологічно складним, оскільки потребує перебудови рухових навичок і зміни образу тіла. Психологічний супровід у цей час спрямований на:

- зниження емоційного напруження під час навчання користуванню протезом;

- підтримку при тимчасових невдачах і фізичному дискомфорті;

- формування відчуття функціональної цілісності та автономності;

- закріплення позитивного досвіду використання протеза в повсякденному житті.

Соціальна реінтеграція та підтримка військовослужбовця

Важливим компонентом психологічної реабілітації є підготовка військовослужбовця до повернення в соціальне середовище, сім’ю та, за можливості, до професійної діяльності. Робота з соціальними ролями, самоідентифікацією та довгостроковими життєвими цілями сприяє підвищенню якості життя та зменшенню ризику соціальної ізоляції.

Залучення родини та побратимів до реабілітаційного процесу розглядається як додатковий ресурс психологічної підтримки.

Значення міждисциплінарного підходу

Ефективна психологічна реабілітація військовослужбовців після ампутації та протезування можлива лише за умов тісної взаємодії психологів, лікарів, фізичних терапевтів, ерготерапевтів і протезистів. Узгоджена робота команди дозволяє забезпечити цілісний підхід до відновлення, спрямований не лише на фізичну функцію, але й на психосоціальне благополуччя пацієнта.

Висновки

1. Ампутація кінцівки внаслідок бойової травми є складною медико-соціальною проблемою, що потребує системного, поетапного та міждисциплінарного підходу до лікування і реабілітації військовослужбовців.

2. Ефективність протезування безпосередньо залежить від якості проведення раннього та післягострого етапів реабілітації, зокрема належної підготовки кукси, профілактики ускладнень, збереження функціональної рухливості та фізичної готовності пацієнта до навантаження.

3. Протезування слід розглядати не як завершальний етап лікування, а як складову безперервного реабілітаційного процесу, який включає навчання користуванню протезом, адаптацію до нього та довготривале функціональне супроводження.

4. Реабілітація після протезування спрямована на відновлення рухових навичок, формування ефективної біомеханіки руху, профілактику вторинних ускладнень і досягнення максимальної функціональної незалежності військовослужбовця.

5. Психологічна реабілітація є ключовим чинником успішного відновлення після ампутації та протезування, оскільки сприяє прийняттю змін фізичного стану, підвищенню мотивації до реабілітації та соціальної реінтеграції.

6. Застосування мультидисциплінарного підходу із залученням лікарів, фізичних та ерготерапевтів, психологів, протезистів і соціальних фахівців забезпечує цілісність реабілітаційного процесу та покращує довгострокові функціональні результати.

7. Комплексна та індивідуалізована реабілітація військовослужбовців після ампутації кінцівок сприяє не лише відновленню фізичної активності, але й підвищенню якості життя, поверненню до активної соціальної ролі та, за можливості, до професійної діяльності.